Нить як на землю війна упала градами,
В вітрі повис непроглядний туман.
Горіла земля вогняними загравами,
А мати ховала сльозу рукав.
Молилася сина,
що йде поміж кулями,
У сонця просила для нього тепла,
Пронизана страхом,
тривожними тумами,
Бо серце її вигорало дотла.
Смертельна безгодня котилася грамам,
Небесна долоня для них стала дамам,
У синьому просторі момені руки Його обіймають,
стіляючи муки.
Сина вона з неба зорями
Усправу лилася цілющим дощем,
Засіяла мати стежки свої болями,
Завила вітрами тужливим плачем.
Небесна долоня для них стала дамам,
У синьому просторі момені руки Його обіймають,
стіляючи муки.