Крутилось пір'я на вітру,
І я згадав негодоту,
В яку мене моя любов покинула.
Вийма лежала із грудей
Очата двох моїх дітей,
І вся моя любов на них рікою хлинула.
Зростають у гніздечку соколята,
О Боже, ти за все мене простий!
О,
як я їх не хочу відпускати У просторі юнацької мети!
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим!
Сини мої,
візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміжти.
Я спав роками у вогні,
Біда свіла на мені,
І тільки мати у селі в сльозах джурилася.
А я синочків обіймав,
І сам у себе запитав,
О, де ж ти, моя,
доле, забарювася?
Зростають у гніздечку соколята,
О Боже, ти за все мене простий!
О,
як я їх не хочу відпускати У просторі юнацької мети!
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим!
Сини мої,
візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміжти.