Тихо в місті де вітер гуляє, де вікна самотні,
Вдивляються в ніч,
сни загубились,
тривога лунає,
Серце в маме так сильно щемить,
не плачує рідна,
йому не болить.
По собі залишив малесенький слід,
як важко б не було,
зараз тобі.
Чекай ще колись загляне в доброму сні,
хтось повернеться,
хтось у вітрях,
їх не забути вони серед нас.
В кожному потиху,
в кожному слові,
ті,
хто весь трошно нам зберегли волю,
у поглядах наші жага до життя,
і сонце зійде після довгого дня,
вже скоро настане нова весна,
а спокою злотого досі нема.
Але прийде весна,
заживе земля,
сонце обійме спустошені поля,
тиша накриє змучені міста,
пам'ять не згасне,
хто стояв до кінця.
Те,
що зламало нас,
тепер тримає шлях,
ми не з тих,
хто тоне о сльозах.
Це не про біль, це зовсім не страх,
це про дорогу, що в наших серцях.
Ти кричиш крізь шум гармат за кожну втрату,
черговий ворожий град змушує страждати.
Час іде,
та серце знає,
син чекає,
тата,
доня вже не може спати,
мрія обійняти.
Але прийде весна,
заживе земля,
сонце обійме спустошені поля,
тиша накриє змучені міста,
пам'ять не згасне,
хто стояв до кінця.
Але прийде весна,
заживе земля,
сонце обійме спустошені поля,
тиша накриє змучені міста,
пам'ять не згасне,
хто стояв до кінця.