Пригорюнився
Усі морські, щось йому не спиться
Вже декілька років він багато бачив, багато знав
Стало все однотонне, і вуля вже не та
Квітом мій на тілі шамів тисячі
Криком сльозним пронизуючи, вже не воду до берегів
Піщаних нікуди не тягне, і на дні тихо стане
І заплаче, аби ніхто не бачив
Він сам нікого не має, заплив за буйки
Рідних бажає повернути собі
Вода віднесла їх далеко, кисню не вистачає
Під воду пірнає, від болю вмирає
Киту-киту-киту мій на тілі шрамів тисячі
Криком сльозним пронизуючи
Вже не воду до берегів
Піщаних нікуди не тягне, і на дні тихо стане
І заплаче, аби ніхто не бачив
Піщаних нікуди не тягне, і на дні тихо стане